Замісна підтримуюча терапія (ЗПТ) – один із визнаних у світі, рекомендований ВООЗ вид лікування наркозалежності за допомогою препаратів, які полегшують більшість симптомів відміни вживання наркотиків (”ломки”), значно знижують бажання наркозалежного вживати наркотик, покращують стан пацієнта.
Замісна терапія дозволяє повністю відмовитися від вживання наркотиків.
Участь у програмах ЗПТ дозволяє пацієнтові відмовитися від криміналу у своєму житті, знайти роботу, створити сім'ю, виростити дітей.
Усі послуги медичного центру суворо конфіденційні, частина їх – анонімні.
Ефективність лікування ЗПТ у Києві значно вища, якщо оточення пацієнта допомагає йому змінювати своє життя. Тому допомога рідних та близьких людей незамінна для пацієнтів із наркотичними захворюваннями. Рідні люди, одночасно з пацієнтами завжди можуть отримати психотерапевтичну та лікарську консультацію у досвідчених медичних працівників мц «Аврора Мед».
Застосування легальних лікарських засобів-заступників наркотиків можливе, якщо є залежність від опіоїдів. У цьому випадку застосування легальних лікарських засобів заступників наркотиків є терапією (тобто лікуванням),
У науковій парадигмі лікування залежності від налбуфіну являє собою мультидисциплінарний підхід, спрямований на корекцію нейробіологічних, психологічних та соціальних наслідків хронічного вживання цього опіоїдного анальгетика. Ефективна терапія базується на принципах доказової медицини та індивідуалізованому плану лікування, що враховує особливості клінічної картини, коморбідні стани та психосоціальний контекст пацієнта.
Першим етапом є ретельна діагностична оцінка, що включає збір анамнезу, фізикальне обстеження, нейропсихологічне тестування та лабораторні дослідження для визначення ступеня залежності, наявності супутніх психічних розладів та соматичних ускладнень. Діагностика ґрунтується на критеріях, визначених у DSM-5 або МКХ-11, та включає оцінку толерантності, абстинентного синдрому, компульсивного вживання та інших критеріїв залежності.
Фармакологічна інтервенція на етапі детоксикації спрямована на мінімізацію симптомів абстиненції. Враховуючи змішаний агоністично-антагоністичний профіль налбуфіну, стратегії детоксикації можуть відрізнятися від тих, що застосовуються при залежності від чистих мю-агоністів. Може бути розглянуто поступове зниження дози налбуфіну під медичним наглядом. У деяких випадках можуть застосовуватися симптоматичні засоби для полегшення специфічних симптомів абстиненції, таких як анксіолітики, снодійні, протиблювотні та анальгетики не опіоїдної природи. Застосування чистих опіоїдних антагоністів, таких як налоксон, для швидкої детоксикації потребує особливої обережності через ризик провокування гострого та інтенсивного абстинентного синдрому.
Психотерапевтичні методи відіграють ключову роль у довгостроковому лікуванні залежності від налбуфіну. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) спрямована на ідентифікацію та модифікацію дисфункційних патернів мислення та поведінки, пов'язаних із вживанням препарату. Мотиваційне інтерв'ювання (МІ) сприяє підвищенню внутрішньої мотивації пацієнта до змін та формуванню прихильності до лікування. Терапія прийняття та відповідальності (ТПВ) допомагає пацієнтам прийняти неприємні думки та почуття, одночасно спрямовуючи їхню поведінку на досягнення особистісно значущих цілей.
Соціальна підтримка та залучення родини є важливими компонентами комплексного лікування. Групова терапія надає пацієнтам можливість обміну досвідом, отримання підтримки від інших осіб, які зіткнулися з подібними проблемами, та розвитку соціальних навичок, необхідних для тверезого способу життя. Сімейна терапія може бути корисною для розв'язання міжособистісних конфліктів та відновлення здорових стосунків.
Профілактика рецидивів є невід'ємною частиною лікування залежності від налбуфіну. Вона включає розробку індивідуальних планів запобігання зривам, навчання стратегіям управління стресом та тригерними ситуаціями, а також формування здорових копінг-механізмів. Регулярні зустрічі з психотерапевтом або участь у групах підтримки можуть допомогти підтримувати довгострокову ремісію.
Наукові дослідження продовжують вивчати нейробіологічні основи опіоїдної залежності та розробляти нові фармакологічні та психотерапевтичні підходи до її лікування. Інтеграція фармакотерапії, психотерапії та соціальної підтримки, адаптована до індивідуальних потреб пацієнта, є ключем до успішного подолання залежності від налбуфіну та досягнення стійкої ремісії.